Гай Ю́лій Це́зар (лат. Gaius Iulius Caesar; 12/13 липня 100 до н. е. — 15 березня 44 до н. е.) — давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменник. Римський консул (59, 48, 46, 45 і 44 до н.е), диктатор (49, 48—47 і 46—44 до н. е.), великий понтифік (з 63 до н. е.). Один із найвидатніших полководців античності. Докорінно змінив політично-суспільний і культурний ландшафт стародавнього Середземномор'я і Західної Європи. Представник римського патриціанського роду Юліїв.

Народився у Римі, Римська республіка. Послідовно домігся всіх ординарних римських посад. Заробив собі ім'я на боротьбі з консервативними сенаторами оптиматами. Організував перший тріумвірат разом із Помпеєм і Крассом (60 до н. е.). Більше восьми років провів у Галльській війні (з 58 до н. е.), приєднавши до республіки Галлію, західний берег Рейну і частину Британії. Розпочав громадянську війну (49—45 до н. е.) через протистояння з Сенатом. Розбив опозицію на чолі з Помпеєм в Італії, Іспанії (двічі), Греції та Африці, а також розгромив війська їхніх союзників у Єгипті та Понті. Після перемоги став диктатором. Прийняв почесний титул «імператора», що став частиною його імені, однак відмовився від влади стародавніх римських царів. Провів ряд важливих реформ. Убитий в Римі сенаторами-заколотниками на чолі з Брутом. Його племінник Октавіан Август отримав за заповітом більшу частину спадщини і згодом став першим римським імператором. До Цезаря по-різному ставилися при житті, і ця традиція збереглася в Римській імперії: його ім'я всіляко відбілювали прихильники правителів, а опозиціонери вихваляли його жертв і змовників. Дуже популярною була особистість Цезаря в Середні століття і в Новий час. Крім політичної і військової діяльності, Цезар відомий і як літератор. Завдяки простоті та ясності стилю, його твори вважаються класикою давньоримської літератури і використовуються при навчанні латинської мови. Від імені Юлія Цезаря походять титули цісар, кайзер та цар, а також назва сьомого місяця року (українською — липня) в багатьох європейських мовах (наприклад, англійською — англ. July).

Джерело: https://u.to/KDZ6GQ

Темуджи́н (монг. Temüǰin, Тэмүүжин; кит.: 铁木真; піньїнь: Tiěmùzhēn; іноді передають це ім'я як Темужин, Темучин, Темуджін, Темуйджин, Темуйджін, Темучін); 1155 — 18 серпня 1227) — монгольський (за іншою версією, казахський) державний, політичний і військовий діяч. Засновник і перший великий хан (1206–1227) Імперії Чингісхана, другої за площею імперії у всесвітній історії (після Британської імперії). Представник роду Борджигінів. Патріарх династії Чингізидів. Протягом 1186–1205 років об'єднав усі монгольські племена. 1206 року на курултаї племен проголосив створення Монгольської імперії, а себе — її правителем. Провів реформи, скеровані на ліквідацію племінного ладу й формування потужного всемонгольського війська. 1207 року підкорив тангутську державу Західну Ся. 

1215 року здобув Пекін й захопив чжурчженську династію Цзінь, що володіла Північно-Східним Китаєм. 1218 року знищив ханство каракитаїв у Середній Азії, а впродовж 1219–1221 років завоював мусульманський Хорезм. 1220 року заснував столицю Імперії Чингісхана — місто Каракорум. 1223 року відрядив військо до Кавказу й степів Причорномор'я, що розбило руських князів і половців на Калці. 1226 року розпочав війну проти бунтівних тангутів. Помер під час облоги тангутської столиці. На момент смерті керував гігантською державою, що простягалася від Японського моря до Каспійського. У часи існування монгольської династії Юань, створеної його нащадками, його вважали засновником цієї династії з храмовим ім'ям Тайцзу та її першим імператором. У Монголії та Китаї вшановується як національний герой. Монгольське тронне ім'я — хан Чингіс (монг. Činggis Qaγan, Чингис хаан, МФА: [tʃiŋɡɪs xaːŋ]; кит.: 成吉思汗; піньїнь: Chéngjísī hán), що закріпилося в європейських мовах як Чингісха́н.

Джерело: https://u.to/rzp6GQ