Словник

Палеографія — спеціальна історична дисципліна, шо вивчає стародавню писемність, її еволюцію, характерні особливості, зовнішні ознаки рукописних пам'яток.

Палеотип — умовна назва книг, виданих в Європі у першій половині XVI ст.

Пергамент (від назви стародавнього міста Псргама в Малій Азії) — документ, написаний на спеціально обробленій шкірі молодих тварин.

Періодична преса — вид комплексних джерел, представлений газетами, журналами та іншими періодичними виданнями.

Петрогліфн — стародавні зображення на скелях, каменях, стінах печер; джерела для вивчення господарства, побуту, культури стародавніх народів.

Печатки — штампи, шо вирізані на твердому матеріалі (камені, металі та ін.), матриці, а також їх відбитки (на золоті, сріблі, свинці, воску, сургучі, папері). Основною функцією печаток є засвідчення достовірності документів. Як історичні джерела вивчаються сфрагістикою.

Писемні джерела — тип історичних джерел, визначальною ознакою яких є письмова фіксація інформації.

Піктограма (від лат. pictus — мальований і грец. урацца — риска, літера, написання) — малюнковс зображення предметів, понять, шо заміняло слово.

Поведінкові джерела — тип джерел, в яких історична інформація зберігається у формі традиційних норм поведінки людей певної етнічної спільноти за тих чи інших життєвих ситуацій.

Повнота джерела — здатність джерела відбивати основний зміст, суттєві риси й особливості відображуваних подій, явищ.

Позаджерсльна інформація — сукупність знань і настанов, які використовуються істориком, впливають на його дослідження і не здобуваються ним безпосередньо з історичних джерел.

Поліхромія — багатобарвність творів декоративно-ужиткового мистецтва, скульптури та архітектури.

Портрет (франц. portrait) — зображення конкретної людини або групи людей; жанр образотворчого й фотомистецтва.

Потенційна інформація джерел (від лат. potentia — сила) — різновид джерельної інформації, що залишилася не використаною у наукових дослідженнях.

Предмет — 1) Речове джерело. 2) Одне з основних понять теорії науки, зокрема джерелознавчого дослідження.

Привілей (лат. privilegium від privus — особливий і lex — закон) — 1) Перевага, пільга, право, надане законом окремим особам, групам людей або певному станові. 2) Грамота, якою за часів середньовіччя стверджувався привілей.

Псевдонім — вигадане ім'я або прізвище, яке використовують для заміни справжнього власного прізвища письменники, журналісти, політичні діячі, вчені, актори.

Ревізії (від лат. revisio — перегляд) — переписи населення податкових станів; офіційні документи описово-статистичного характеру.

Регламент (франи. reglemertt від лат. regula — правило) — система правил, шо регулюють порядок організації і діяльності певних установ.

Реєстр (польс. rejestr від лат. regesta — списки, перелік) — список, опис, перелік, а також книга для запису справ, документів, майна, земельних володінь, осіб тощо.

Рельєф (франц. relief від лат. relevo — піднімаю) — скульптурне зображення на площині (наприклад, барельєф, горельєф). Може бути самостійним твором скульптури або частиною архітектурної композиції.

Репрезентативність (від лат. representatio — наочне зображення) — один із показників повноти джерельної інформації для вивчення певної проблеми.

Рескрипт (лат. rescriptum від rescribo — відповідаю у письмовій формі) — акт монарха на ім'я певної службової особи з покладанням на неї тих чи інших доручень, висловлюванням подяки, оголошенням про нагороду.

Ретроспекція (від лат. retro — назад і specto — дивлюсь) — 1) Погляд у минуле, аналіз минулих подій, вражень тощо. 2) Спосіб розгляду суспільних ідей, подій сучасності під кутом зору минулого, звернення до минулого для виявлення у ньому первісних тенденцій, властивих сучасності. Ретроспективний — звернений у минуле, присвячений розгляду минулого.

Речові джерела — тип історичних джерел, інформація в яких фіксується у предметній формі.

Ротонда (італ. rotonda від лат. rotundus — круглий) — кругла у плані архітектурна споруда.

Синопсис — загальний огляд, зведення різноманітних поглядів з певного питання; термін уживають переважно щодо історичних та релігійних творів. "Синопсис" ("Київський синопсис") — перший нарис історії України від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст., уперше виданий 1674 р. Києво-Печерською друкарнею.

Синтетична критика — етап і вид джерелознавчої критики, зміст якої пов'язаний з формуванням комплексу джерел і здобуванням із нього сукупності наукових фактів як основи для достовірних дослідницьких висновків.

Справочинні (діловодні) джерела — вид документальних джерел, що створюються у процесі функціонування державних, суспільних, приватних установ та організацій і мають офіційний, діловий характер.

Статистичні джерела (англ. statistics від лат. status — стан, становище) — вид історичних джерел, що містять інформацію, яка характеризує кількісні закономірності суспільного життя у нерозривному зв'язку з їхнім якісним змістом. Охоплюють різноманітні за змістом та формою носії інформації, що виникли внаслідок масових обстежень, описів, переписів, запровадження стандартизованого обліку та звітності.

Суб'єкт (від лат. subjectum — підкладене) — людина, шо пізнає зовнішній світ (об'єкт) і впливає на нього у своїй практичній діяльності.

Сувій — старовинний рукописний документ, згорнутий у рулон.

Сфрагістика (сігіллографія) — спеціальна історична дисципліна, яка вивчає печатки як історичне джерело.

Текстологія (від лат. textum — зв'язок, сполучення) — історико-філологічна дисципліна, що вивчає тексти писемних джерел переважно періоду середньовіччя.

Теорія джерелознавства — розділ джерелознавства, який включає систему наукових знань про об'єктивно-суб'єктивний характер історичного джерела, пізнання його соціальної та гносеологічної природи.

Типи історичних джерел — групи джерел, що мають споріднений спосіб передачі відомостей або близькі за змістом, формою, походженням.

Типологія — класифікація предметів або явиш за спільними ознаками.

Тривіально - крайня ступінь спрощення.

Усні джерела — тип історичних джерел, в яких інформація зберігається у вигляді усної традиції і передається з покоління в покоління із уст в уста.

Фактична критика (від лат. factum — зроблене) — вид джерелознавчої критики, що передбачає перевірку повноти і достовірності джерела шляхом його зіставлення з іншими джерелами.

Фалеристика (від лат. falerae — металева прикраса, бляха) — спеціальна історична дисципліна, шо вивчає історію орденів, відзнак, медалей, хрестів, виникнення та розвиток нагородної системи, а також відповідні документи та статистику.

Фальсифікація (лат. falsificatio — підробка) — умисне викривлення або неправильне тлумачення тих чи інших явищ, подій, фактів, джерел.

Фасцикула (від лат. fasciculus — пучок, зв'язка) — справа, що складається з документів різного змісту, розмішених за їніми реєстраційними номерами, і являє собою одну або кілька зв'язок.

Феномен (грец. pcuvouevov — те, що з'являється) — виняткове, незвичайне, рідкісне явище.

Фібула (лат. fibula) — металева застібка для одягу, яка водночас слугувала прикрасою у стародавньому світі та в період раннього середньовіччя.

Філігрань (італ. filigrana від лат. filum — нитка і granum — зерно) — водяні знаки на папері.

Фонічні джерела (від грец. (pcovto) — вимовляю, звучу) — окрема група звукових історичних джерел, носіями яких виступають фонограми, різного роду технічні звукозаписи текстів, музичних творів, інших звукових проявів, що створюються у процесі життєдіяльності людства.

Фреска (від італ. fresco — свіжий) — техніка живопису водяними фарбами по свіжій штукатурці; твір, виконаний такою технікою.

Фронтиспіс (франц. frontispice від лат. frontis— чоло і spicio — дивлюсь) — ілюстрація, розташована на початку книжки, поруч із титульною сторінкою.

Хартія — 1) Старовинний рукопис, а також матеріал (зокрема, папірус або пергамент), на якому його написано; 2) Документ, шо засвідчував певні права або привілеї доби середньовіччя.

Хроніки — історичні твори періоду середньовіччя, поширені у Візантії та Європі, шо мали значний вплив на давньоруське літописання.

Хронографи — середньовічні твори з всесвітньої історії, що містили відомості історичного, літературного та географічного характеру.

Хронологія історична — спеціальна історична дисципліна, що вивчає системи літочислення у різних народів та способи переведення дат на сучасне числення часу.

Цензура (лат. censura від censeo — роблю перепис, опис) — контроль офіційної влади за змістом, випуском у світ та розповсюдженням друкованої продукції, творів сценічного, образотворчого та кіномистецтва з метою не допустити чи обмежити поширення ідей, інформації, що визначаються цією владою як небажані або шкідливі.

Циркуляр (від лат. circularis — круговий) — письмове розпорядження директивного характеру, яке надсилають підвідомчим установам або підлеглим службовим особам.