Холо́дна зброя   — предмет, спеціально виготовлений для завдання тілесних ушкоджень і призначений для нападу та активного захисту в рукопашному бою.

До холодної зброї у кримінальному праві відносять шаблі, кортики, фінки, армійські, мисливські ножі, кинджали, нунчаки, стилети, кастети, свинчатки тощо. Підрозділяється на ударну, рубаючу, колючу, а також таку, що поєднує декілька з перерахованих ознак (наприклад колюче-рубаючу, ударно-рубаючу).

Холодна зброя з'явилася в сиву давнину. У кам'яну добу виникло багато видів холодної зброї, які допомагали збільшити довжину та потужність руки.

Збереглося дуже небагато зразків холодної зброї, виготовленої з дерева, причому це в основному холодна зброя неолітичної і бронзової епох. Палиці мають грушоподібну головку; іноді в неї всаджувалися осколки каменя або вона замінювалася кам'яною кулею. Вони служили і метальною зброєю, що спостерігається у деяких народів Південної і Східної Африки.

У палеоліті з'являються і кинджали з каменя і кістки; у родовому суспільстві Північної Європи кременеві кинджали з рукояткою відрізняються досконалістю роботи. Спис виник з палиці із загостреним кінцем на початку палеоліту, в середині його з'являються наконечники з кременя, а до кінця — кістяні. У епоху розвитку родового ладу кременеві наконечники списів мають правильну форму і ретельно оброблені; наконечники з трубчастих кісток стали попередниками пізніших втульчатих металевих. Метальні списи застосовувалися в палеоліті; в кінці цієї епохи вживається вже прилад, що підсилює кидок — списометалка з кістки або рогу; подібний прилад відомий у народів Австралії і Північної Америки.

У палеоліті з'являється і лук — холодна зброя, найзручніша для полювання і сутичок в умовах кам'яного періоду; від палеоліту дійшли наконечники стріл з каменя і кістки; про форму і величину лука можна судити тільки для неолітичного і пізніших періодів на підставі знахідок в озерах і торф'яниках.

Бурхливий розвиток холодної зброї почався, коли люди навчились добувати і обробляти метали. Власне, спочатку з металу робили тільки зброю. З того часу ніж був неодмінним атрибутом кожної людини, ніж захищав, добував їжу, допомагав у побуті і ще виконував багато дрібних справ. Ніж був необхідною річчю, яку завжди треба було мати при собі.

Відкриття властивостей міді, її обробка і виготовлення бронзи почали нову еру в історії холодної зброї. Твердість, в'язкість і вага металу розширили можливості, закладені в кам'яних ножах і кинджалах, а також односторонню ефективність палиць; метал дав можливість зв'язати функції перших з розмірами других, внаслідок чого виник меч. Незамінні якості меча в рукопашній сутичці і в боротьбі з крупними хижаками викликали широке його розповсюдження і величезну кількість різновидів. Металеві наконечники списів повторювали форми колишніх кам'яних і кістяних.

1. Меч султана Мехмеда Аль Фатіха, завойовника Константинополя.

2. Бастард (Півтора меч).

Полуторний меч - один з найбільш відомих представників длинноклинковое зброї, перш за все асоціюється з лицарями і західноєвропейським військовим мистецтвом.

Він з'явився в Європі в першій третині XIV століття в зв'язку з початком поширенням пластинчастих обладунків, малоуязвімая для одноручних мечів. Нова зброя отримало довшу і масивну рукоять, яку можна утримувати як однієї, так і двома руками, і клинок довжиною до метра, що призначався для нанесення як рубають, так і колючих ударів. Полуторний меч був відмінно збалансований і міг використовуватися як самостійно, так і разом зі щитом чи з іншою зброєю ближнього бою (сокиркою, булавою, бойовим ціпом).

Полуторний меч виготовлявся з високоякісної сталі, що не поступаючись за цим показником ні японським, ні арабським або індійським клинка. Технологія виготовлення длинноклинковое сталевого зброї була відома європейським майстрам ще в III столітті до нашої ери, тобто задовго до того, як їй оволоділи японці. Більш того, заточка і шліфування європейських клинків японськими майстрами показала відсутність значних відмінностей в якості стали.

Джерело: https://cutt.ly/9RXKGN9