КІННО́ТА – рід сухопутних військ, у якому для переміщення та ведення бою використовують верхового коня. Ін. назва – кавалерія (франц. cavalerie, італ. cavalleria, від лат. caballus – кінь). Уперше іррегуляр. К. з'явилася у країнах Стародав. Сходу, де масово розводили коней: у 9 ст. до н. е. – в Ассирії та Урарту, у 6 ст. до н. е. – у Персії (була гол. родом військ, поділялася на важку та легку). До цього в арміях Єгипту, Китаю, Індії й ін. країн використовували запряжені кіньми бойові колісниці. У давньогрец. країнах (Спарта, Афіни) малочисел. К. не відігравала особл. ролі. Найбільшого розвитку вона сягнула у 4 ст. до н. е. в армії Александра Македонського, який почав використовувати важкоозброєну К. для вирішал. удару в бою. У кінному строю вели бойові дії кочові племена, що мешкали у Пн. Причорномор'ї – кіммерійці, скіфи, сармати, гуни, авари, хозари, печеніги, половці та ін. У арміях Стародав. Риму К. була допоміж. родом військ (осн. – піхота) й організаційно входила до складу легіонів. Водночас першокласна К. Карфагену відіграла значну роль у розгромі рим. армії побл. Канн (216 р. до н. е.), а К. Парфії – розгромі рим. армії побл. Карр (53 р. до н. е.). Нечисленні та слабоозброєні загони К. використовували у 6–8 ст. пд. слов'яни. Із винайденням і розповсюдженням стремен (кін. 5 – серед. 6 ст.), що давали можливість воїнам міцно триматися у сідлі та завдавати потуж. ударів, гол. удар. силою феодал. армій Зх. Європи часів Середньовіччя стала рицар. кіннота. Важкоозброєні рицарі, захищені метал. обладунками (щит, шолом, кольчуга, панцир), атакували, як правило, шикуючись у лінію або у формі клину, але на невеликі відстані та у порівняно невисокому темпі (через значну вагу захисних обладунків рицаря та коня). У війську Київ. Русі первісно К. майже не було, однак після зіткнень зі степ. народами у 10 ст. вона вже складала основу княжих дружин, хоча й поступалася за кількістю пішому ополченню. Від часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого К. поділяли на важку (княжа дружина) та легку (кочовики на князів. службі). Озброєння дружинників – шолом, панцир, щит, спис і меч, кочовиків – лук, спис, шабля. У 13–14 ст. високою організованістю і боєздатністю відзначалася монгол. К. Чингізхана. Монголи майстерно володіли осн. зброєю – луком і шаблею, активно маневрували на полі бою, застосовували засідки, притримували сильні резерви для вирішал. удару. Із появою у 14 ст. вогнепальної зброї і зростанням у зв'язку з цим ролі піхоти й артилерії, до кін. 15 ст. рицар. К. остаточно втратила своє значення. На перший план вийшла легка К., озброєна вогнепал. зброєю. У 1-й пол. 17 ст. король Швеції Ґустав ІІ Адольф реорганізував К. і змінив тактику її застосування. До 18 ст. кількість К. у арміях європ. країн зросла до 50 % (у Франції кіннотників було в 1,5 раза більше ніж піхотинців). У цей час її поділяли на важку (кірасири), середню (драгуни, карабінери, кінно-гренадери), легку (гусари, улани, легкокінні полки). Вирішал. значення мала К. у війську Речі Посполитої (панцирні гусари), натомість у козац. війську – друго-рядне. Невеликі підрозділи козац. легкої К. лише зрідка об'єднувалися у більші загони для атаки лавою, тому Б. Хмельницький під час війни з Річчю Посполитою звертався по допомогу до крим. татар. За Гетьманщини у 17–18 ст. існували кінні охотниц. полки (т. зв. компанійці). 1793 на базі 10-ти козац. і 3-х компаній. полків створ. 10 кінних полків карабінерів. У різні часи у складі К. Рос. імперії перебували: Одес., Чугуїв., Ізюм., Малорос., Переяслав., Укр., Черніг., Ніжин., Сум., Єлисаветгр., Харків., Глухів., Волин., Лубен., Київ. драгун. полки; Харків., Волин., Одес., Чугуїв. улан. полки; Київ., Укр., Черніг., Ніжин. гусар. полки; Крим. кінний дивізіон та ін. З появою у 19 ст. масових армій К. у багатьох країнах поділяли на стратег. (виконувала завдання самостійно або у взаємодії з ін. родами військ) і військ. (організаційно входила до піхот. з'єднань). Однак у війнах 2-ї пол. 19 – поч. 20 ст. К. європ. армій зазвичай діяла невдало, несла великі втрати, оскільки її використовували без урахування того, що з'явилася нова зброя (нарізні гвинтівки, кулемети, швидкостріл. гармати тощо). У зв'язку з механізацією та моторизацією військ по завершенні 1-ї світ. війни К. у арміях багатьох країн значно зменшилася, а до кін. 1930-х рр. фактично перестала існувати. Після розпаду Рос. імперії на поч. розбудови укр. державності наприкінці 1917 сформовано першу регулярну кінну частину Армії УНР – Гайдамацький кінний полк ім. кошового К. Гордієнка. За Гетьманату П. Скоропадського заплановано створити 4 дивізії К. (засн. лише Сердюц. Лубен. кінний полк), у ході реорганізації Армії УНР – 11 бригад К. по 2 полки у кожній (план не реалізов.). Серед ін. підрозділів К. Армії УНР – Кінний дивізіон Січових стрільців, кінні полки Чорних запорожців, ім. гетьмана І. Мазепи, ім. кошового І. Сірка, 2-й полк дивізії Сірожупанників (чисельність кожного з них становила 300–700 вояків). Не мала великих формувань К. і УГА. Незважаючи на наявність відповід. ресурсів, її командування тільки у червні 1919 сформувало Кінну бригаду УГА в складі 2-х полків (до 1 тис. вояків). У свою чергу більшовики вчасно оцінили переваги К. в умовах відсутності чіткої лінії фронту, знач. територій та партизан. тактики ведення бойових дій і створили великі формування – 1-у (командувач – С. Будьонний, бл. 17 тис. вояків) й 2-у (О. Городовиков, Ф. Миронов, понад 5 тис. вояків). Кінні армії та підрозділи Червоного козацтва (В. Примаков), що воювали на укр. землях із частинами Армії УНР, білогвард. і польс. армій, придушували повстан. рух. Під час 2-ї світ. війни у рад. армії діяли кінні дивізії, корпуси й кінно-механізов. групи, але бойові дії вони вели лише у пішому строю (за відсутності достатньої кількості транспорт. засобів і хороших доріг фактично виконували функції мотопіхоти). У 2-й пол. 1950-х рр. К. як рід військ ЗС СРСР ліквідовано. Нині кінні відділи використовують у поліцей. і міліцей. підрозділах багатьох країн світу (зокрема й України) для патрулювання у важкодоступ. для техніки місцях (парки, ліси тощо) та підтримання правопорядку під час масових демонстрацій.

Джерело:  https://esu.com.ua/search_articles.php?id=6921